Українська мова 10 клас . Тема"Зв’язка. Вигуки, ознаки та розряди їх. Правопис вигуків і особливості вживання. Розділові знаки у реченнях з вигуками. Звуконаслідувальні слова".
Загальна характеристика вигуків
Вигук — це незмінна частина мови, що виражає почуття і волевиявлення, не називаючи їх. Вигуки не належать ні до самостійних, ні до службових частин мови.
Вигуки виражають емоції та спонукання, не називаючи їх, а також відтворюють звуки природи, тварин тощо: ой, ах, лишенько, годі. агов, киць-киць, тпру, дзень, кукуріку, ш-ш-ш.
Вигуки в мові виступають замінниками речень. Їхнє ж конкретне значення великою мірою залежить від контексту, ситуації. Наприклад, візьмемо вигук ах: Ах, що то яка пісня була! (Марко Вовчок.) — висловлює захоплення. —Ах, бідні коні, — зітхнула Ліда, — що ж вони винні? (М. Коцюбинський.) — виражає співчуття. Ах, це ти, Любочко? (Леся Українка.) — передає несподіваність. Ах, як тут темно! (М. Коцюбинський) — відтворює почуття досади, невдоволення.
За значенням вигуки поділяються на емоційні, спонукальні, застиглі формули спілкування та звуконаслідувальні слова.
- 1. Емоційні вигуки виражають почуття, настрій, переживання, стан людини, її ставлення до різних явищ дійсності: о, ой, ох, ах, ех, ай, ух, ой лишенько, ой леле, ґвалт, тьху, тю, фу, цур йому, овва, от тобі й на, тим-то й ба, де ж пак, слава Богу, боронь Боже.
- 2. Спонукальні вигуки виражають наказ, спонукання або служать засобом привернення чиєїсь уваги, впливу на поведінку тварин: геть, годі, ну, цить, тсс, гайда, ануте, анумо, гей, агей, агов, алло, но, вйо, соб, цабе, тпру, гиля, агуш, а киш, киць-киць, ціп-ціп, паць-паць.
- 3. Застиглі формули спілкування виражають привітання, пробачення, подяку, побажання, божбу, прокльон, лайку тощо: добридень, спасибі, до побачення, на добраніч, дякую, будь ласка, прошу, пробачте, вибачте, даруйте, прощайте, щасливо, помагайбі, їй-богу, чорт би його взяв, хай йому грець.
- 4. Звуконаслідувальні слова відтворюють різні звуки природи, тварин, машин тощо: ку-ку, кру-кру, кукуріку, ках-ках-ках, гав-гав, му-у-у, тьох-тьох-тюї, тік-так, дзень, брязь, бах, ш-ш-ш.
Вигуки виражають емоції та спонукання, не називаючи їх, а також відтворюють звуки природи, тварин тощо: ой, ах, лишенько, годі. агов, киць-киць, тпру, дзень, кукуріку, ш-ш-ш.
Вигуки в мові виступають замінниками речень. Їхнє ж конкретне значення великою мірою залежить від контексту, ситуації. Наприклад, візьмемо вигук ах: Ах, що то яка пісня була! (Марко Вовчок.) — висловлює захоплення. —Ах, бідні коні, — зітхнула Ліда, — що ж вони винні? (М. Коцюбинський.) — виражає співчуття. Ах, це ти, Любочко? (Леся Українка.) — передає несподіваність. Ах, як тут темно! (М. Коцюбинський) — відтворює почуття досади, невдоволення.
За значенням вигуки поділяються на емоційні, спонукальні, застиглі формули спілкування та звуконаслідувальні слова.
- 1. Емоційні вигуки виражають почуття, настрій, переживання, стан людини, її ставлення до різних явищ дійсності: о, ой, ох, ах, ех, ай, ух, ой лишенько, ой леле, ґвалт, тьху, тю, фу, цур йому, овва, от тобі й на, тим-то й ба, де ж пак, слава Богу, боронь Боже.
- 2. Спонукальні вигуки виражають наказ, спонукання або служать засобом привернення чиєїсь уваги, впливу на поведінку тварин: геть, годі, ну, цить, тсс, гайда, ануте, анумо, гей, агей, агов, алло, но, вйо, соб, цабе, тпру, гиля, агуш, а киш, киць-киць, ціп-ціп, паць-паць.
- 3. Застиглі формули спілкування виражають привітання, пробачення, подяку, побажання, божбу, прокльон, лайку тощо: добридень, спасибі, до побачення, на добраніч, дякую, будь ласка, прошу, пробачте, вибачте, даруйте, прощайте, щасливо, помагайбі, їй-богу, чорт би його взяв, хай йому грець.
- 4. Звуконаслідувальні слова відтворюють різні звуки природи, тварин, машин тощо: ку-ку, кру-кру, кукуріку, ках-ках-ках, гав-гав, му-у-у, тьох-тьох-тюї, тік-так, дзень, брязь, бах, ш-ш-ш.
Правопис вигуків
Через дефіс Вигуки, що передають повторювані або протяжні звуки, пишуться через дефіс: ай-ай-ай, а-а-а, ну-ну, о-го-го, агов-гов-гов, ха-ха-ха, киць-киць, ш-ш-ш, ку-ку, му-у-у, ня-а-ав, ф’ю-у-у.
Через дефіс пишуться: їй-богу, їй-бо, їй-право, ану-ну.
Разом Вигуки, що не передають повторюваних чи протяжних звуків пишуться разом: леле, лелечко, цитьте, овва, кукуріку, кудкудак, бух, тарах, бабах тощо.
Увага! Якщо потрібно передати протяжність, то й ці вигуки пишуться через дефіс: тара-а-а-ах, бу-у-ух, баба-а-а-х, кудкуда-а-а-ак.
Окремо Усі складові частини пишуться окремо у вигуках: до побачення, будь ласка, на добраніч, отим то й ба, от тобі й на, оце так тощо.
Через дефіс | Вигуки, що передають повторювані або протяжні звуки, пишуться через дефіс: ай-ай-ай, а-а-а, ну-ну, о-го-го, агов-гов-гов, ха-ха-ха, киць-киць, ш-ш-ш, ку-ку, му-у-у, ня-а-ав, ф’ю-у-у. |
Через дефіс пишуться: їй-богу, їй-бо, їй-право, ану-ну. | |
Разом | Вигуки, що не передають повторюваних чи протяжних звуків пишуться разом: леле, лелечко, цитьте, овва, кукуріку, кудкудак, бух, тарах, бабах тощо. Увага! Якщо потрібно передати протяжність, то й ці вигуки пишуться через дефіс: тара-а-а-ах, бу-у-ух, баба-а-а-х, кудкуда-а-а-ак. |
Окремо | Усі складові частини пишуться окремо у вигуках: до побачення, будь ласка, на добраніч, отим то й ба, от тобі й на, оце так тощо. |
Розділові знаки при вигуках
1. Вигуки в реченні відокремлюють комами: Ах, як всього багато: неба, сонця, веселої зелені. (М. Коцюбинський.) Га, що тут? Ах, це ти, Любочко? (Леся Українка.)
2. Коли вигук на початку речення вимовляється з окличною інтонацією, то після нього ставиться знак оклику, а перше слово після нього пишеться з великої букви: Ах! Пречудове це життя земне, жага безсмертності в могутній крові. (М. Ундер.) Леле! Вже обідать зась, вже не буде діла: добра юшка розлилась, тільки зашипіла. (Д. Білоус.) Ет! Сподіванки людські! (Марко Вовчок.)
3. Якщо вигук уживається в кінці речення, то перед ним ставиться кома, а після нього той знак, якого вимагає зміст речення в цілому: Згинь, невільництво, геть! (П. Грабовський.) Нічого не второпаю. От голова, га? (О. Довженко.)
4. Коли вигук уживається в середині речення, то виділяється комами з обох боків: О, дайте грому, о, дайте зливи! — Нехай не сохнуть злотисті гриви. (П. Тичина.) Темна нічка, невидна, гей, осіння, холодна (Леся Українка.)
Якщо вигук, який стоїть усередині речення, вимовляється з підсиленням, після нього ставимо знак оклику, а наступне слово пишемо з малої букви. Окличне слово в таких випадках може виділятися з обох боків за допомогою тире, якщо виконує функцію вставленої конструкції:
Всі, у кого серце вірне
Сонцю нашої весни,
Сійте зерно — гей! — добірне
В нерозмежені лани! (М. Рильський.)
5. Не виділяються розділовими знаками вигуки на початку речення, якщо стоять перед особовим займенником, після якого йде звертання: Гей ви, зорі ясні, тихий місяцю мій, де ви бачили більше кохання? (В. Сосюра.)
6. Вигуки о, ой, ах що стоять перед звертанням і тісно з ним пов’язані інтонацією, виступають у ролі часток і комою не виділяються: Ой Іване, Іване Золотаренку! Що ти зробив, мій друже! (Марко Вовчок.) Якщо ж о, ой, ах перед звертаннями виконують функцію вигуків, то кома ставиться: О, Марічко, як давно ми з тобою не бачились! (О. Воропай.) Ой, господар-господарочку, Пусти в хату Маланочку. (Нар. творчість.)
7. Знак оклику ставиться й після вигуків, що виступають еквівалентами окличних речень: Гай! гай! Море, грай, реви, скелі ламай! (Т. Шевченко.)
8. Вигуки, вжиті у значенні іменників, часто пишуться в лапках: І знов повторилось "ку-ку, ку-ку" на цілий білий світ. (П. Воронько.)
1. Вигуки в реченні відокремлюють комами: Ах, як всього багато: неба, сонця, веселої зелені. (М. Коцюбинський.) Га, що тут? Ах, це ти, Любочко? (Леся Українка.)
2. Коли вигук на початку речення вимовляється з окличною інтонацією, то після нього ставиться знак оклику, а перше слово після нього пишеться з великої букви: Ах! Пречудове це життя земне, жага безсмертності в могутній крові. (М. Ундер.) Леле! Вже обідать зась, вже не буде діла: добра юшка розлилась, тільки зашипіла. (Д. Білоус.) Ет! Сподіванки людські! (Марко Вовчок.)
3. Якщо вигук уживається в кінці речення, то перед ним ставиться кома, а після нього той знак, якого вимагає зміст речення в цілому: Згинь, невільництво, геть! (П. Грабовський.) Нічого не второпаю. От голова, га? (О. Довженко.)
4. Коли вигук уживається в середині речення, то виділяється комами з обох боків: О, дайте грому, о, дайте зливи! — Нехай не сохнуть злотисті гриви. (П. Тичина.) Темна нічка, невидна, гей, осіння, холодна (Леся Українка.)
Якщо вигук, який стоїть усередині речення, вимовляється з підсиленням, після нього ставимо знак оклику, а наступне слово пишемо з малої букви. Окличне слово в таких випадках може виділятися з обох боків за допомогою тире, якщо виконує функцію вставленої конструкції:
Всі, у кого серце вірне
Сонцю нашої весни,
Сійте зерно — гей! — добірне
В нерозмежені лани! (М. Рильський.)
Якщо вигук, який стоїть усередині речення, вимовляється з підсиленням, після нього ставимо знак оклику, а наступне слово пишемо з малої букви. Окличне слово в таких випадках може виділятися з обох боків за допомогою тире, якщо виконує функцію вставленої конструкції:
Всі, у кого серце вірне
Сонцю нашої весни,
Сійте зерно — гей! — добірне
В нерозмежені лани! (М. Рильський.)
5. Не виділяються розділовими знаками вигуки на початку речення, якщо стоять перед особовим займенником, після якого йде звертання: Гей ви, зорі ясні, тихий місяцю мій, де ви бачили більше кохання? (В. Сосюра.)
6. Вигуки о, ой, ах що стоять перед звертанням і тісно з ним пов’язані інтонацією, виступають у ролі часток і комою не виділяються: Ой Іване, Іване Золотаренку! Що ти зробив, мій друже! (Марко Вовчок.) Якщо ж о, ой, ах перед звертаннями виконують функцію вигуків, то кома ставиться: О, Марічко, як давно ми з тобою не бачились! (О. Воропай.) Ой, господар-господарочку, Пусти в хату Маланочку. (Нар. творчість.)
7. Знак оклику ставиться й після вигуків, що виступають еквівалентами окличних речень: Гай! гай! Море, грай, реви, скелі ламай! (Т. Шевченко.)
8. Вигуки, вжиті у значенні іменників, часто пишуться в лапках: І знов повторилось "ку-ку, ку-ку" на цілий білий світ. (П. Воронько.)
Немає коментарів:
Дописати коментар