За походженням фразеологізми визначаються: 1) спільнослов'янські: мати зуб (на когось), водити за носа, з голови до п 'ят, як на долоні;) Спільносхіднослов'янські під гарячу руку попасти; 3) українські: облизня піймати, до шмиги, на руку ковінька; 4) засвоєні з інших мов кальки (копії): хотіти—значить могти (з французької мови), ось де собака зарита (з німецької мови). Складовою частиною і значним джерелом фразеології є народні приказки і прислів'я: Де пройде, там золоті верби ростуть; Наговорила сім мішків вовни, і ті не повні.
Поповнюється українська фразеологія і за рахунок
виробничо-побутових висловлювань: Сім раз обміряй, а раз одріж; На
чужий млин воду лити; Тріщати по всіх швах.
Велику групу фразеологізмів складають висловлювання видатних
і відомих людей: / чужому научайтесь, й свого не цурайтесь (Т.
Шевченко); Чуття єдиної родини (П. Тичина); А хура й
досі там (Л. Глібов); Без надії таки сподіваюсь (Леся
Українка).
В українській фразеології знайшли своє місце також історичні
поняття та вислови: Авгієві стайні, Сади Семіраміди, крокодилячі
сльози; біблійні вирази: берегти, як зіницю ока; пити гірку
чашу; бути притчею во язицех.
Фразеологізми - це стійкі словосполучення, за
допомогою яких можна точніше, конкретніше і виразніше, ніж одним словом,
назвати чи охарактеризувати предмет, дію чи ознаку. Вони роблять нашу мову
образною, емоційною і виразною. Наприклад:курці нема де клюнуть, курям
насміх, вродися та й вдайся, на сьомому небі бути, про людське око, теревені
правити, дати гарбуза, море по коліна, зійти з орбіти, мов у воду опущений,
брати рубіж, не одним хлібом живе людина та ін.
Словосполучення бувають вільні і стійкі. Вільне
словосполучення синтаксично поділяється на окремі слова за своїм значенням.
Наприклад: жвавий хлопець, жваве зайченя, жвава розмова, жваво
говорить; веселий хлопець, дорослий хлопець, хлопець з дівчиною.
Стійкі словосполучення поділяються на термінологічні і
фразеологічні.
Термінологічні стійкі словосполучення — це назви
певних понять науки, техніки, мистецтва: торрічеллієва пустота (вакуум),дзвінкі
приголосні, іменний складений присудок, романський стиль.
Стійкі, неподільні сполучення, що складаються з двох і
більше слів, існують у мові в готовому вигляді і здатні відтворюватися у
свідомості людей, як і слово, називаються фразеологізмами. За цими виразами
закріплені певні переносні значення,! які не дорівнюють значенню слів, що до
них входять.
Розділ мовознавчої науки, який вивчає фразеологізми,
називається фразеологією.
Фразеологізмам, на відміну від слів і .вільних
словосполучень, властиві такі ознаки:
1) семантична неподільність;
2) відтворюваність у готовому вигляді;
3) наявність емоційно-експресивного забарвлення. Розрізняють
такі типи фразеологізмів:
1. Фразеологічні зрощення(ідіоми) - найстійкіші,
семантично неподільні сполучення слів, загальне значення яких не випливає із
значення їхніх компонентів. Наприклад: пекти раків - червоніти; гарбуза
дати - відмовити; дуба врізати -померти.
2. Фразеологічні єдності -
семантично неподільні фразеологізми, цілісне значення яких умотивоване
значенням компонентів. Наприклад: біла ворона; прикусити язика; дихати
на ладан.
3. Фразеологічні сполучення - це
фразеологізми, до складу яких входять слова, з яких одне є вільним, а друге - з
так званим зв'язаним значенням, причому цілісне значення фразеологізму випливає
із значення компонентів. Наприклад: брати участь; насупити брови;
покласти край.
4. Фразеологічні вирази - це стійкі за
своїм складом і значенням одиниці, які складаються із слів з вільним лексичним
значенням і відтворюються в мові. Це приказки, прислів'я та крилаті вислови.
Наприклад: 1. Як дбаєш, так і маєш. 2. Серце - не камінь (Нар.
творчість). 3. Інші часи - інші пісні (Н. Буало).
Немає коментарів:
Дописати коментар