Зарубіжна література 11 клас 22.04.2022

Продовжуємо працювати над повістю Ясунарі Кавабата "Тисяча журавлів".

Провідні ідеї.Образна система повісті .Символіка

“Тисяча журавлів” аналіз твору

Автор: Кавабата Ясунарі

Рік: 1951

Жанр: повість

Тема: японська чайна церемонія та безнадійне кохання

Основна проблема: гармонія природи і людини

Головні герої: Кікудзі, Тікако Курімото, пан Мітані, пані Оота

Сюжет “Тисяча журавлів”

Головний герой відчуває потяг до коханки свого покійного батька, а після смерті жінки – до ії дочки, яка безслідно зникає з його життя. Усі події життя Кікудзі позначені впливом “фатальної жінки” Тікако Курімото. Вона – хозяйка чайного павільйону, берегиня чайної церемонії. Тікако – коханка пана Мітані, батька Кікудзі. Навідуючись до неї, батько брав сина з собою. Під час такого визиту хлопчик побачів на тілі жінки родиму пляму, що видалася йому жахливою. Надалі героєві здаватиметься, що огидна мітка лежить на всьому, до чого торкається ця жінка.

Пан Мітані вже й сам хотів би, та не здатен позбавитися Тікако. Вона переслідує чоловіка навіть у його власному будинку. Вдаючи, що хоче допомогти дружині коханця, Тікако стежить за ним, оскільки пан Мітані опікується пані Оотою. Тікако принижує гідність Ооти, навіть мати Тікако просить ії бути стриманішою.

Минає років двадцть. Тікако запрошує Кікудзі на щорічну чайну церемонію у павільйоні хромового саду. Після смерті батька молодий чоловік, ніколи не відвідував цього заходу, але цього разу вирішив піти. На церемонії Кікудзі зустрічає колишню батькову коханку пані Ооту і між ними виникають почуття.

Однак Тікако має щодо молодика свої плани – цього вона виступає в ролі свахи. Чаювання було приводом, аби познайомити Кікудзі з дівчиною, яка, на думку Тікако, має стати його дружиною. Дізнавшись про це, Оота, відчуває огиду, тепер вона сприймає свої стосунки з Кікудзі як гріх. Невдовзі жінка позбавляє себе життя.

Навіть обговорюючи смерть колишньої суперниці, Тікако не змогла втриматися від перемивання кісток. Здивований ії словами Кікудзі запитує: “Виходить, це ви її убили?”. І дістає відповідь: “Вважайте, що я. Я звикла грати роль шахрайки. Ваш батько й цінувал у мені саме те, що я вміла завжди виконувати цю роль…”.

Особливості твору “Тисяча журавлів”

• читач повісті дивиться на світ не “очима автора”, а очима персонажа” – підлітка, а потім молодого чоловіка Кікудзі, заздалегідь знаючи, що його бачення подій не є досконалим, а його “вироки” – не остаточні;
• етика дорівнює естетиці, а естетика – етиці;
• невизначений фінал.

У своїй Нобелівській лекції Кавабата сказав: “Яка б не була міра відчуженості людини від світу, самогубство не може бути формою протесту. Якою б ідеальною не була людина, якщо вона здійснює самогубство, то їй далеко до святості”.

Художні прийоми у творі “Тисяча журавлів”

Прийом контрасту: Кікудзі вражений, захоплений Юкіко. Він думає, що не може одружитися з нею, адже вона така чиста, як джерельце, як сонячний промінчик, а він у порівнянні з нею — брутальний, бридкий.

Прийом контрасту використано для того, щоб читач міг побачити різницю між життєвими настановами кожного, як між світлом і тінню, між днем і ніччю. Тікако не може закрити собою ні Фуміко, ні Юкіко, ні пані Оота.

На початку повісті: на горищі «безсоромно шурхотіли пацюки, а біля самої галереї цвіло персикове дерево»;

•  яскрава художня деталь — рожевий фуросікі Юкіко з тисячекрилим журавлем;
•  гармонійне поєднання природи з почуттями та настроями героїв;
•  опис чарівності предметів побуту, мистецтва;
•  історичні натяки, літературні посилання, поетичні образи майстрів художнього     слова тощо;
•  місцевий колорит;
•  вставні конструкції — лист-щоденник Фуміко.

Чотири правила чайної церемонії:

•  гармонія. Це умова існування, основа основ; постійність можлива лише тоді, коли є рівновага. Наслідуючи красу, людина вдосконалює себе та свої стосунки зі світом. Пошуки гармонії — призначення традиційного мистецтва японців;
•  чемність. Вона передбачає щирість стосунків між людьми, співзвуччя сердець, «зустріч почуттів» не за правилами поведінки, а завдяки тому, що душа людини, яка потрапляє у світ краси та натуральності, прихиляється до добра. Чайний дім — це обитель миру та спокою, сюди немає доступу людям із поганими думками;
•  чистота. Вона повинна бути абсолютною, починаючи від почуттів та думок, закінчуючи чистотою в буквальному розумінні;
•  спокій. Головне в чайному домі — тиша і спокій, які необхідні для рівноваги духу, для бесіди «серцями».

    Композиційна побудова повісті "Тисяча журавлів" пов'язана із традицією чайної церемонії. Саме з цього ритуалу в храмі древнього міста Камакура (де сам Кавабата жив тривалий час) і починається наше знайомство з головними героями: Кікудзі і Юкіко, долі яких і становлять основу сюжету.

Чайна церемонія - загальний фон, а точніше, художня тканина, переплетіння "ниток" якої з'єднує минуле і теперішнє всіх персонажів.

Для культури кожного народу характерними є традиції, у яких відбивається складне духовне життя нації. У Японії одна з таких — чайна церемонія тядо, що втілює мистецтво життя, сформоване віками й збережене як перлина національної культури.

У повісті «Тисяча журавлів» тядо — це й оповідне тло твору, і його ідея. «Зустріч за чаєм — та сама зустріч почуттів»,— пише Кавабата Ясунарі. Прагнучи до об’ємності психологічної характеристики героїв, митець виявляє їхню естетичну причетність до чайного обряду.

У фіналі повісті символіка речей і природи зливається воєдино. Уранці, після ночі з Фуміко, Кікудзі в саду перед чайним павільйоном піднімає друзки чашки, розбитої дівчиною напередодні. Із цією чашкою пов’язані стосунки чотирьох людей: батька Кікудзі з пані Оота і самого Кікудзі з Фуміко. «Кікудзі склав разом чотири великих уламки, і в його долоні з’явилася чашка. Тільки на її краю не вистачало шматочка. Кікудзі узявся його відшукати, та згодом полишив цю спробу». «Піднявши очі вгору, він побачив, що на сході поміж деревами сяяла одна велика зірка. “Скільки я вже не бачив ранкової зорі!”— подумав Кікудзі, дивлячись у небо, що по-троху затягували хмари. Зірка виблискувала серед хмар і від того здавалася ще більшою, ніж була насправді... “Немає сенсу збирати черепки, коли на небі сяє зірка таким свіжим блиском”,— промайнуло в голові Кікудзі. І він кинув уламки на землю».

Фуміко, рішуче розбиваючи ввечері чашку, немовби обривала всі пута минулого, у яких безнадійно заплуталися ті, хто пив чай із цієї чашки до неї, пута, що не відпускали спогадів від тих, хто живе нині. Водночас дівчина переживала з приводу того, що Кікудзі може порівняти її чашку з іншою, кращою (тобто з Юкіко): «У вас є краще “сіно”,— прошепотіла вона». («Сіно» — чашка в стилі Сіно Сосіна, відомого майстра чайної церемонії.) Однак після незабутнього вечора Кікудзі й не думав порівнювати Фуміко з кимось іще. Вона стала для нього незрівнянною, стала самою долею. Проте, кинувши черепки на землю, Кікудзі, знову піднявши очі угору, ледь не скрикнув: «Зірки вже не було. Поки він збирав друзки, ранкова зірка сховалася за хмарою». Він знову підняв черепки. «Шкода було кидати чашку. Та й тут її могла побачити Тікако» (через яку все минуле виглядає гріховним і брутальним). Утративши зірку (Юкіко), Кікудзі все ж таки відчуває, що звільнився від «гидкої чорної пелени, що застила йому світ», символом якої в повісті є потворна родима пляма на грудях (тобто на душі) Тікако. Невже його врятувало гріхопадіння чистої Фуміко?— розмірковує наодинці герой, згадуючи, як не опиралася Фуміко — «опиралася тільки її чистота». Кікудзі боявся, що цього разу про­кляття торкнеться його душі, а вийшло навпаки: його душа не­наче очистилася. Чиста хмарка Фуміко, що закрила зірку Юкіко й очистила душу самого Кікудзі, безслідно розтанула. Кікудзі ніде не може знайти дівчину, яка раптово зникла. Згадавши її слова: «Смерть йде за мною слідом», він відчуває, як дерев’яніють його ноги від жахливої думки: «Не можу повірити, що вона померла!» «Як же Фуміко могла померти, коли мене самого вона повернула до життя?»— із цим та багатьма іншими запитаннями залишає свого героя Кавабата у фіналі повісті. І вся природа, що також сумує разом із людиною, немовби відповідає на почуття Кікудзі в скорботній тональності.

     Робота над образами та художніми прийомами повісті

Кікудзі часто згадує рожеве фуросікі (рожеву крепдешинову хустку із зображенням літаючих журавлів) Юкіко й на ньому — тисячокрилий журавель; він кохає дівчину, але вона йому здається недосяжною. Від смерті Оота-сан минув рік, а юнака все мучать питання: чи винен він у її смерті, чи є і його провина в тому, що зникла Фуміко, що йому робити зі своїми почуттями до Юкіко. Але головне — він звільнився від впливу й пильного ока Тікако. Тепер він має жити. Остаточно ж допомагає йому відродитися Юкіко, яка, незважаючи ні на що, плекає їхні почуття.

«Тільки згадки про пані Ооту та Фуміко... забирали в нього сили. Вони спливали в його голові й починали пурхати, ніби мерехтливий метелик. Здавалося, він бачить, наче з темних глибин підсвідомості піднімається тінь із легкими крилами метелика. Певне, ці спогади були не привидом пані Ооти, а привидом його власної совісті»

Фуміко, рішуче розбиваючи ввечері чашку, немовби обривала всі пута минулого, у яких безнадійно заплуталися ті, хто пив чай із цієї чашки до неї, пута, що не відпускали спогадів від тих, хто живе нині.

У ліричній повісті «Тисяча журавлів» використаний давній естетичний принцип японського мистецтва — міябі (яскрава кра­са). Краса у творі показана всебічно: і як чуттєва, земна краса, утілена в образі пані Оота, і як вишукана, вічна краса, уособлена в образі дівчини Юкіко, і як прихована, внутрішня краса, що вті­лена в образі Фуміко.

Автор передає відчуття краси за допомогою особливого прийому — натяку (йодзю), який створює настрій, викликає «надпочуття», змушуючи працювати думку й уяву чи­тача.Повість «Тисяча журавлів» має глибокий гуманістичний смисл. Назва твору промовиста: тисяча журавлів — це символ чистоти та щастя, яких шукає кожна людина, інколи не здогадуючись, що вони поруч.

   Підсумок 

Для культури кожного народу характерними є традиції, у яких відбивається складне духовне життя нації. У Японії одна з таких — чайна церемонія тядо, що втілює мистецтво життя, сфор­моване віками й збережене як перлина національної культури.

У повісті «Тисяча журавлів» тядо — це й оповідне тло твору, і його ідея. «Зустріч за чаєм — та сама зустріч почуттів»,— пише Кавабата Ясунарі. Прагнучи до об’ємності психологічної характеристики ге­роїв, митець виявляє їхню естетичну причетність до чайного обряду.

Пильна увага до внутрішнього стану образів-персонажів, яка проходить через призму авторського життєвого й творчого досві­ду,— основа художнього стилю Ясунарі Кавабата.

Перевір себе!