Українська література 10 клас Тема:"Симфонія «Сковорода». Історія написання твору. Сковородинівська барокова традиція в українській літературі. Жанрове новаторство.  ТЛ: жанр – поема-симфонія". 

 Продовжимо знайомство із літературним набутком поета, адже Тичина є автором не лише віршів, у його доробку знаходимо і твори значного формату. У першу чергу слід згадати незакінчену поему-симфонію „Сковорода”. Про історію її створення, жанрове новаторство, символіку, роль монологу та інше дізнаємося на уроці, який проведемо у формі створення опорного конспекта-шпаргалки. 

1. Питання, відповіді на які слід записати у вигляді опорного конспекта

□ Історія написання твору.

□ Сковородинівська барокова традиція в українській літературі.

□ Жанрове новаторство.

□ Афористичність, алегоризм і символізм поеми.

□ Ідея вічного пошуку гармонії буття в поемі.

□ Прийом монологу як спосіб саморефлексії автора.

Історія написання твору

Над поемою „Сковорода” П. Тичина працював усе життя. Уперше неповний варіант твору був видрукуваний 1922 року в газеті „Вісті”, а в середині 1923 року — в № 5 журналу „Шлях мистецтва”. Роботу поет продовжив у 1923-1934 і у 1939-1940 роках. Матеріали ж збирав аж до 50-х років.

Поема має великий розмір, широке коло персонажів і охоплює значну територію — від Києва до Лейпцига, де зустрічаються молодий Радищев і Гете. Також в процесі роботи письменник змінював і власну концепцію поеми, і трактування образу головного персонажа. Чому поет звернувся до образу мандрівного філософа? 1920-ті р. позначилися зростанням інтересу до постаті Сковороди та його філософії. Світ побачили декілька книг про життя і погляди Григорія Савича. У 1922 році в Україні широко відзначили 200-річчя з дня його народження. Для живих душею людей важливою була людяність Сковороди, для Тичини він — символ світової гармонії і оборонець справедливості. це те, про що мріяла більшість людей після страшних подій революції.

Образ Сковороди став близьким поетові. Але він мав на меті не біографію філософа розказати, а віднайти історичні паралелі. Слід також відзначити, що Тичина звернувся до постаті Сковороди в нелегкий для себе період, коли перед ним постала проблема переосмислення власних життєвих поглядів.

Сковородинівська барокова традиція в українській літературі

Григорій Сковорода — найяскравіший представник українського бароко. Визначальною рисою його творчості був бароковий символізм, яким письменник послугувався для того, щоб пояснити існування Бога та Істини, тобто невидимих натур. Символічні образи містили в собі таємницю, яку слід було розгадати.

Сковорода утвердив у літературі принцип правдивого зображення дійсності, відстоював загальнолюдські ідеали добра та справедливості, був непримиренним борцем проти зла, патріотом, культивував повагу до інших народів та культур.

Він став предтечею нової української літератури, символом доброї старої України, останнім письменником доби бароко.

Українська культура ХІХ-ХХІ століть нерозривно пов'язана зі світом сковородинських ідей та образів: „сковородинцями” були і Котляревський, і Квітка-Основ'яненко, і Шевченко. Сковороді присвятив свою збірку „Замість сонетів і октав” Павло Тичина, про нього, видатного філософа та гуманіста, його пошуки гармонії у світі та в собі поет розмірковує у поемі-симфонії „Сковорода”. Микола Хвильовий називає Сковороду „великим українським філософом”.

Жанрове новаторство

Тичина започаткував новий літературний жанр — поему-симфонію. Симфонія в музиці — це найбільша музична форма серед усієї оркестрової музики, що складається, як правило, з чотирьох рівнозначних частин, які мають відмінну тональність залежно від свого розташування. Пізніше виникла романтична симфонія, для якої характерні певні новаторські елементи, такі як героїко-драматичний пафос, баладність, природна експресія. У своєму творі П. Тичина намагався досягнути таких тонів, такого звучання, які тільки можуть виникнути на межі зіткнення і гармонійного поєднання поетичної та музичної основ.

Отже, поема-симфонія — це великий за обсягом ліро-епічний твір зі специфічними смисловими центрами, внутрішньо вмотивованими характерами, діями й подіями, які у поєднанні з народнопісенними традиціями підкорені драматичним колізіям і відповідають задумові й концепції художнього твору.

Тичина любив і знав музику, в тому числі і класичну симфонічну. Можливо, це і вплинуло на композицію поеми, яка складається з чотирьох частин: Allegro giocoso, Grave, Risoluto, Finale. На думку Т. Кременя, „за формальними музичними ознаками і своїм задумом, перша частина, виконуючи функції експозиції, сповнена певної життєрадісності, схвильованості, динамічного руху, містить кілька гармонійно поєднаних між собою тем. Друга частина твору, здебільшого спокійна, будується на зіставленні магістральної та додаткової ліній сюжету, зі значною кількістю внутрішньої експресії, глибоким ліризмом. Подібну структуру має і третя частина поеми- симфонії, але її відмінність від попередньої полягає в кардинальній зміні темпоритму, динаміки, активності дій. Завершальна частина містить апогей сюжетної лінії, а також підтверджує, як правило, наявність кількох тем, які доповнюють одна одну зі своєю стихійністю, багатством жанрово-стильових ознак народної музики, спалахом духовної енергії. Іншими словами, „Сковорода” — новаторська поетична форма, яка цілком відповідає класичним уявленням про будову музичного твору”.

Жанрові особливості поеми:

□ Використання внутрішнього монологу і полілогів ліричного героя зі своїми сучасниками, відомими історичними постатями.

□ Наявність риторичних запитань, нескладних метафоричних форм.

□ Переплетіння трагізму і комізму.

□ часово-просторове зміщення смислових центрів.

□ Багаторівневість і різновекторність.

Афористичність, алегоризм і символізм поеми

Поема багата на символи, алегорії та афоризми. Розглянемо деякі з них. Так, у першій частині читаємо:

„Колос зігнувся і дивиться в землю —

пізнай себо самого.

Небо в тисячі люстер перехмарюється —

пізнай себе самого.

Дніпро у тінь пославсь, а повен перебігу —

пізнай себе самого.

Се ж бо єсть: бренне, текуче і безконечне,

немов фігурний триугол”.

Отже, „фігурний триугол” — колос, небо і Дніпро — є символами бранного, текучого і безкінечного.

„Дививсь Сковорода і думав:

А се ж бо єсть вже інший триугол:

земля — огонь — вода.

Земля, що правди прагне, права.

Огонь, цей гнів, що сам рождається

з землі в задуху, в спеку, у туман.

Також вода — душа людини,

що все — не тільки радість! —

що все одсвічувать повинна.

А се ж бо єсть вже інший триугол”.

Земля — вогонь — вода — це символи правдолюбства, поривань людини бентежного духу. Сам триугол — символ триєдиності Бога.

Використання символічних образів вітру та бурі наповнюють поему пафосом боротьби, пов'язуючи їх з провідними поняттями ідеології радянської доби (боротьба, бій, пригноблення), також через ці образи втілюється мотив простування до світлого „завтра”.

Образ піднятого меча є символом бунтарства. Мова поеми багата на афоризми: „подяка богові за все. Найперше ж: за те, що потрібне зробив нетрудним, а трудне непотрібним”, „На всіх шляхах життя очима іншими поглянув”, „мир душі твоїй” та багато інших, які Сковорода пояснює на прикладі конкретних життєвих ситуацій. У поемі Тичина прагнув показати цілу епоху, зображену в різноманітних художніх ключах: реалістичному, символічному, гостро гротескному, фантастичному. А у розділах „Кінець феодала” і памфлеті „Диспут” в алегоричній формі письменник викриває фашизм ХХ століття та його прислужників — науковців, філософів, представників мистецтва.

Ідея вічного пошуку гармонії буття в поемі

В основі філософського вчення Сковороди — питання про пошуки шляху до щастя. Григорій Савич вважав, що до щастя людину приведе реалізація закладеного в ній божественного замислу — „сродна праця” та досягнення гармонії з собою і світом. І філософ жив у відповідності зі своїм вченням. На початку поеми ми бачимо усамітненого персонажа, який дякує Бога за те, що він „щедро, щедротно!” наповнив його душу і дав їй „спокій, і мир, і злагоду, й любов”, тобто поет перебуває у стані дійсно гармонії. Але невдовзі світ гармонії починає рушитися. Спочатку пересуди ченців хвилюють душу, і „замість гармонії пійдуть зітхання, і думи тяжкі поженуть у поле, на край світу...” А одного разу філософові дівчина Маринка сказала слова („А вам, напевно, весело живеться, що ви все граєте?”), які примусили замислитися над питанням: „Чи можна шукати гармонії там, де „безвинні сльози ллються кругом”.

Герой поеми роздумує про вічне і доходить висновку, що не може бути гармонії у світі, поділеному на „світ вгорі і світ внизу”. Тільки боротьба може змінити існуючий стан речей — думає він.

До Сковороди приходять Біснуватий, Потвора, Люципер. І з'являються вони, закликаючи зробити вибір, тоді, коли Сковорода подумки стає на бік „народу” проти „панів”.

Та свій фаустівський вибір Тичинин Сковорода не зробив: мандрівний філософ не перетворився на мандрівного революціонера.

Важко уявити собі, що було б, якби Тичинин Сковорода остаточно обрав шлях боротьби. До цього Тичина міг би привести своїх читачів, якби далі продовжував свою поему-симфонію та опублікував нові глави. Сковороду можна уявити натхненником народної боротьби, але він ніколи не став би зачинателем повстання з багатотисячними жертвами. Гармонія світу для нього була на першому місці. Поет розумів це. Про що красномовно свідчить незавершеність твору.

Прийом монологу як спосіб саморефлексії автора

Тичина у своїй поемі для зображення філософських роздумів Сковороди, його вагань, відкриттів та пошуків, для розкриття духовного світу персонажа використовує такий прийом, як внутрішній монолог. Це не що інше, як заглиблення людини у свій внутрішній світ. Ми бачимо образ роздвоєної людини. Сковорода шукає своє місце в суспільстві, він ніби розривається між панами і селянством, між історичним часом і власними філософськими поглядами, між відсталим буттям і поступовою свідомістю. Як знайти вихід із ситуації, що склалася? За свого персонажа це має зробити автор, використавши свою творчу уяву. Отже, можна стверджувати, що за образом Сковороди ми можемо побачити і постать Тичини, який теж намагався подолати власну душевну роздвоєність (між національно-романтичним і пролетарсько-революційним), тобто за думками філософа автор ховає свої болі, проблеми і настрої. На сторінках поеми поеми читач спостерігає, як Сковорода намагається змінити не власне життя (він і так живе весь час поряд із простим народом), а власну свідомість і перейти на бік селян-повстанців. (Тичина теж долає складний рубіж — із поета-романтика перетворюється в співця народних мас.)

 ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

1. Прочитати поему-симфонію „Сковорода”. 

2. Дайте відповідь на питання (усно). Чи можна малюнками проілюструвати поему „Сковорода”? Які думки письменника ви могли б підтвердити ілюстраціями?

3. Робота творчого характеру: випишіть із твору рядки, які примусили вас задуматися, із яких ви зробили для себе певні висновки.