середу, 22 квітня 2020 р.

Зарубіжна література 11 клас. Тема:"Провідні тенденції в драматургії другої половини ХХ ст.  Формування «театру абсурду» як явища театрального авангарду в 1950-1960-х рр.,його провідні ознаки. Огляд здобутків митців («Гостина старої дами»Ф. Дюрренматта, «Санта-Крус» М. Фріша, «Носороги» Е. Йонеско,«Чекаючи на Годо» С. Беккета). Жанрові новації (драма-притча,трагікомедія та ін.). Значення іронії, гротеcку у творах. Милорад Павич(1929 – 2009). «Скляний равлик». Короткі відомості про митця. Утілення в оповіданні «Скляний равлик» рис постмодернізму. Можливість виборушляхів читання твору як вияв характерної для постмодерністськоїлітератури гри письменника з текстом і читачем, «відмови від монопольного права автора на істину». Варіанти фіналу твору як як ознака стилю М. Павича. Значення центральної метафори.

1.Формування «театру абсурду» як явища театрального авангарду 1950-1960-х років, його провідні ознаки
У 1950-ті роки в західноєвропейських театрах з'явилися незвичайні вистави, у яких усе було незрозумілим, нелогічним, дивним, а надто назва — «театр абсурду». Реакція глядачів була різною: одні обурювалися, другі сміялися, треті — захоплювалися. У цих п'єсах не було позитивних героїв; персонажі нерідко втрачали людську гідність, стаючи моральними покручами. Але автори не виявляли свого ставлення до них — ані співчуття, ані обурення. Не пояснювали вони й причин деградації цих людей. Панувала думка, що людина сама винна у своїх негараздах і не варта кращого, якщо не може чи не хоче сама змінюватися на краще. Мистецтво абсурду базувалося на засадах екзистенціалізму, згідно з яким особистість протиставлена суспільству. Окремо наголошувалося на ізольованості людини від світу, її індивідуалізмі й замкнутості; марності активних дій, недосяжності мети й непереможності зла.
Ініціаторами «театру абсурду» були письменники — румун Ежен Йонеско та ірландець Семюел Бекет, які працювали в той період у Франції. Потім до них приєдналися драматурги — французький вірменин А. Адамов, британський єврей Г. Пінтер та інші. Своє визначення абсурду Е. Йонеско дав в есе про Ф. Кафку: «Абсурдне все, що не має мети... Відірвана від свого релігійного і метафізичного коріння, людина почувалася розгубленою, усі її вчинки стали безглуздими, нікчемними, обтяжливими».
У творах абсурдистів панує змішування жанрів та видів мистецтва. Популярними стають трагікомедія, трагіфарс, псевдодрама, комічна мелодрама з використанням пантоміми, хору, циркових елементів, мюзик-холу, кіно, при цьому подієвість зведено до абсолютного мінімуму. Явний, на перший погляд, абсурд мав глибинний підтекст, зосереджуючи увагу на проблемах сенсу буття (як зберегти в собі людину, індивідуальність; де слід шукати причини людських вад, зла, масового безумства); здатності людини протистояти злу. Наприкінці 1960-х років «театр абсурду» з його оригінальною, гротескно-загостреною критикою міщанства, автоматизму, пристосуванства, егоїзму й індивідуалізму здобув міжнародне визнання.
2.Милорад Павич(1929 – 2009). «Скляний равлик». Короткі відомості про митця. 
  Оповідання «Скляний равлик» 


Немає коментарів:

Дописати коментар

Перекладач